Верба красна розцвітає,
Про Великдень сповіщає
І Спасителю під ноги
Стеле гілочки розлогі.

Бий лоза, не ображай, 
Всього доброго бажай, 
Вже за тиждень з нетерпінням, 
Великодніх свят чекай!

   Неділя за тиждень перед Великоднем називається "Вербною", "шутковою" або "квітною", а тиждень перед цією неділею - "вербним".    

    За християнським вченням у цей час Спаситель Христос в'їжджав до Єрусалиму на ослику, і миряни устеляли перед ним дорогу пальмовим листям. Оскільки в Україні пальми не ростуть, то їх замінили вербовими гілками. Це дерево з давніх давен вельми шановане серед нашого народу, тому що воно перше сповідає про прихід весни і має цілющі властивості.

   На вербну неділю в усіх церквах відбувається урочистий обряд посвячення вербних гілочок. Вважається що вони при цьому набувають магічних властивостей. На покуті вербова гілка оберігає оселю від блискавок. З гілочок чи листочків верби роблять настоянку й лікують людей від головної болі, гарячки, шлункових хвороб, заживляють рани, зцілюють домашніх тварин.

   У Вербний тиждень, за народним віруванням, не можна сіяти конопель і городини, бо "буде ликовате, як верба". Не сіяли колись і буряків, бо "будуть гіркі".

    У Вербну неділю святять вербу. Під церкву заздалегідь навозять багато вербового гілля. Зранку на Богослуження сходяться всі - старі й малі, - бо "гріх не піти до церкви, як святять вербу". Коли закінчується відправа і священик окропить гілля свяченою водою, то діти - одне поперед одного - стараються якнайшвидше дістати вербу і тут же проковтнути її по кілька "котиків" - "щоб горло не боліло". Як уже згадувалося, був колись на Україні звичай носити свячену вербу з церкви до церкви. Це робилося не тільки в суботу, а і в неділю. 

   Колись господарі, повертаючись з церкви з свяченою вербою, до хати не заходили, а відразу ж садили на городі по кілька гілок або - якщо було близько - то в полі, "щоб росла Богові на славу, а нам, людям, на вжиток"; а решту, що залишилася, несли до хати і ставили на покуті під святими образами. Якщо, ввійшовши до хати, заставали когось, що проспав заутреню, то били такого свяченою вербою, примовляючи:   

 За тиждень Великдень, 

 Недалечко червоне яєчко!

   Молоді хлопці та дівчата билися свяченою вербою ще й біля церкви, та й дорогою, як додому йшли; а б'ючись, примовляли: 

   Будь великий, як верба,                        

   А здоровий, як вода, 

   А багатий, як земля!

      або:

   Шутка б'є - не я б'ю,

   Віднині за тиждень 

   Буде в нас Великдень! 

   Свячена верба користується великою пошаною серед нашого народу. "Гріх ногами топтати свячену вербу", а тому навіть найдрібніше гілля, якщо воно залишилося після освячення, палили на вогні, щоб, боронь Боже, під ноги не потрапило.